26 листопада 2004 | Організація: Інститут масової інформації | Автор: Вікторія Петрова

Україна, яка "не Росія"

Ще п'ять днів тому Леонід Кучма, роблячи дуже рішуче обличчя, запевняв нас, що "революції не буде". І він помилився, це саме революція, а не акції, влаштовані опозицією. Український народ, який таки зумів подолати страх, насаджений 10-річним правлінням Кучми, зараз доводить - що він таки поділяє європейські цінності, що він здатен захищати свої демократичні права і хоче робити це мирно.

По суті, на нинішніх виборах українці зробили не лише вибір Президента, це геополітичне визначення України. Зараз Україна має унікальний шанс остаточно порвати із радянським минулим і стати, нарешті, частиною Європи, не лише у географічному сенсі. І це заслуга не політиків, це досягнення самих українців, яких побачила і зрозуміла Європа.

США та демократичний світ не визнав і вже ніколи не визнає Януковича Президентом України. Його визнання обмежується Росією, Казахстаном, Кргизстаном та Китаєм. Зрешто, Схід і був його головною зовнішньою стратегією. Водночас наївно вважати, що Путін до кінця підтримує Януковича через обіцянки про поглиблення стратегічного партнерства України з Росією, мову та громадянство. Янукович для Путіна - це можливість зберегти існуючий стан речей та посилити свій вплив на Україну.

По-перше, Янукович після такого безпрецендентного втручання Путіна у вибори, стає йому надзвичайно зобов"язаним. По-друге, Янукович - це носій зрозумілої Росії політики, яка грунтується зовсім не на законах, а на дещо інших "понятіях". При Президенту Януковичу Путіну буде значно легше створити газотрнапортний консорціум, і фактично забрати українську газову трубу, ніж при Президенту Ющенку, а російському олігарху буде можливо скуповувати українські підприємства без усілях клопотів у вигляді якихось там приватизаційних конкурсів.

Більше того, Янукович - це шанс для Росії реанімувати таки "радянську імперію", і значно посилити свою політичну вагу на пострадняському просторі. Зробити це можна хоча б через створення ЄЕП та єдиного керівного органу. Зараз відпустити Україну до Європи означає для Путіна назавжди поховати свої імперські амбіції.

Заради їх збереження, Путін не чує Буша та Шредера, свариться з Євросоюзом та дуже псує свій досить позитивний образ у світі. Заяви про "чесні та відкриті" вибори та про "купку екстремістів", які ніби то зараз збурюють ситуацію в країні, європейці, які почули від своїх спостерігачів про масові фальсифікації та мільйонні мітинги, відверто не розуміють. Ще більше подив викликають заяви кремлівського господаря, який досит ьдовго вдавав із себе демократа, про те, що вулиця не має права вирішувати політичні питання.

Західні аналітики вже назвали ситуацію в Україні - "тестом для Путіна", від якого значною мірою залежить, як далі його сприйматимуть у світі - як російського Президента-реформатора, чи чергового диктатора. Зруйнувавши у своїй країні всі вільні мас-медіа та відносно незалежний, але надзвичайно потужний бізнес, перебравши на себе практично всі владні повноваження, звівши роль парламенту до канцелярії з оформлення президентських ініціатив, Путіну якимось дивом вдавалося "зберегти обличчя". Однак, якщо сьогодні він піде далі своїх заяв про неприпустимість вуличних акцій, і таки пришле сюди вишколений спецназ, це "демократичне обличчя" Путіна буде втрачено назавжди. Та й наслідки від такого кроку будуть не передбачувані.

Свого часу Путін вже добряче "проколовся" із Грузією та Аджарією, де російська підтримка не допомогла Шеварнадзе та Абашидзе залишитися при владі, та навіть у власній країні. Єдине, що вдалося росіянам, вивезти цих людей з території Грузії.

Подібні гарантії Путін давав і Леоніду Кучмі. Той всіляко демонструє, що певен у своїй позиціях і ще збирається вичікувати спаду народного спротиву. Однак, ні в кого не має сумніву, що літак на Москву він вже зафрахтував.

Як діятиме Москва після остаточної перемоги Ющенка та українського народу, зараз спрогнозувати складно. Путін таки може спробувати "скочити в останній потяг" і визнати нові результати виборів, оскільки застосування сили у цій ситуації може спровокувати навіть війну між двома державами, і, зрозуміло, на чиєму боці тоді буде міжнародне співтовариство.

Після такої позиції Путіна, яка не відповідає бажанням українського народу, він значно втратив у популярності серед українців, рівень якої був досить значним. Завдяки своїм зусиллям, Путін перекреслив розробки власних політтехнологів, які залякувати українців американським втручанням.

Однак, найголовніше, що Путін втратив Україну, яка отримала шанс після помаранчевої революції стати частиною Європи. Українці спромоглися довести тезу Леоніда Кучми, що "Україна - не Росія", і облюбовані методи Росії тут зовсім не діють. Напевно, Леонід Кучма і сам не здогадувався, наскільки відповідає дійсності ця його теза, інакше, він мусив би поводитися зовсім інакше.